190

Юрій Буряк

Коли здалося, що степ нас

не відпустить і шлях перетнув нам черговий заєць,

і простір накрив нам пов’язкою чорною дід Панас,

мені відкрилось, що я цю дорогу знаю:

тут Оріль, як полоз, вповзає в час

чи як зашморг кинутого ласо петляє,

щоб заплутати “форд” старий і у “форді” нас;

вітер в авто салоні гуляє.

Обіч шляху – ферми і хутори без світла,

за Веселим хутором і Житлівкою – покинуті житла

міражами переслідують вздовж траси;

ось, здається, за спаленою оливою наш поворот,

повний місяць – що тобі золотий, зірваний у джек-пот.

Несподівано з-за могил вилітають ще радіанські МАЗи.