9

Юрій Буряк

З вікна він дивиться на метушливу челядь

і, попіл струшуючи, гляне вниз, бува –

чи не підставив хтось із охоронців череп,

щоб попелом дурна не вкрилась голова.

Літа його спливли, вважай, уже до решти.

Час підбивати дні, де він був чатовим.

Ніколи не писав, а це “рядки мережить”,

щоб виснувати все ж, хоча б собі, хто він.

З народжених в степах, у час Веспасіана

в хатах під стріхами, біля криниць –

де папороть, спориш і з глинища саманна

долівка, що дає дитячій кістці міць.