Поминки по флейтистові

Юрій Буряк

Ся пташка на дроті,

сі звуки п’янливі,

дві флейти на споді,

сей зяблик на линві,

кудись у вузькі венеційські протоки,

підводні завулки, знелюднені доки,

і доки вони на дротах і на линвах,

в садах ботічеллевих, східних оливах,

побудь наодинці високий-високий,

побудь однокрильцем, побудь однобокий,

геть викинь із пам’яті все недолуге,

була тільки флейта, і друга у друга,

і пальці, і видмух, й земля не порожня,

нездарна така і така нехудожня,

та тільки од флейти вона оживилась,

вона ожила, набубнявіла жила,

і в чорта і в Бога усе застрибало,

ся флейта від Бога на нього запала –

і зяблик на линві над смертю зависнув,

тут, як на привозі, затісно, завізно,

бариги прокинулись і лицедії,

і флейта із урвища тахікардії

вимолює ритми, селянські картинки,

шинкар і склодув, їм по склянці, зупинки,

ніколи не буде: струнка, пломениста

мелодія лине за пам’ять флейтиста.