День

Юрій Буряк

День, коли всі телефони, які могли б

задзеленчати, обернені у нескінченність,

яка невимірно тоскна, якої глиб

у безхмарні ночі відбивається, нпр., у Кільчені

чи у Дніпрі, чи в Орелі, чи в Пслі –

тих річках, які я любив. Перевага

великих річок над малими у тім, що малі

швидше падають жертвою хронофага.

День, коли миротворці знов заступають на пост,

а ти, моя мила, поспішаєш до них, щоб мене заступили,

душа із вітрилом потрапляє під шквальний норд-ост

і доводиться мати справу із пилами надтупими.

День, коли звихнутий двоєдушець поправить на голові

мій шолом із застрашливим символом,

показуючи, що я таки той був її чоловік,

що не втримав її, на відміну від тебе, бо не стало сили,

все зосередиться в позначці множення, за якою літ

моїх і твоїх вистачило б не на два життя, а на три, скажімо.

Тому й телефони мовчать, і сигнали приймають граніт,

залізо чи мертве дерево понад моїми

рідними та близькими. І так сталось, що ти мені

сьогодні найближча, й не моя вина, що від того

я перетворююсь на базальт чи мармур, чи лабрадорит,

чи в обернений у нескінченність про себе спогад.