1
Юрій Буряк
Як ворона з Вероною, а з Монголією магнолія, як Трипілля із Тріполі, так моє гобі з пустелею Гобі в асоціації перебуває: там такі ящери, я змалку мріяв знайти яйце динозавра і досі – в пошуку, не сьогодні-завтра, певен, знайду свого птеродактиля; скільки треба ямба, хорея і дактиля, щоби гобі своє не угробити, а в конкретній особі, чи то пак, особині, чи конкретно в баньці особи бачити або принаймні в консервній банці зберегти його, паче мати на оці, та ще так, щоби істини зжовані або жовано-пережовані не далися взнаки – навпаки:
гобі – це маніакальне риття є в спогадах, це Лобода, дехто в сірому, це Ритяєв, брат Selivan і Олександр Nemjatus, іноді установка на певний градус, ще краще – на ракурс, як настройка роялю, бо-бо, це думки вільнодумців Пале-Роялю, налаштованість на чтиво, яке схиляє до песимізму, нпр., творів класиків радикального більше-візьму;
гобі – це бабкологія, тільки не бабок, що бабки, й не бабаків і не тих, котрі є метелики; це дивовижні історії, це бо-бо, бони, бонни і бонуси, бронзові бонзи і завжди це “або – або”, як у Сьорена Кіркегора або в Кобо Абе, кактуси, конуси пуп’янків, і не менш барвистіші в розквіті, аніж крильця істот, яких упольовував спочатку оком, а тоді і сачком з прискоком не перевершений тим Набоков, що знав до тонкощів метеличу альфабетику, як відмінник початкової школи – рідну мову і арифметику (дуже потрібну в наш час для розправ бізнесу і фінансів і вираховування інгредієнтів для убивчих потрав у надрах дикто-фонами напханих кабінетів);
гобі – це хвороба тигрового букінізму, стародруки з нюхальним тютюном
і порошком снобізму, закидання мереж, переметів і занурювання у морозяну
воду перестріляних у потилицю видатних естетів, перемацування аквалангів
на предмет гуманності, т.б. придатності їхньої до адекватності в екстремальних обставинах; шанс випірнання нагору з амфорою чи уламком в умовах цілковитої аберації пам’яті;
гобі – це вчасно сказане “годі!” за будь-якої погоди, “Київ це не Найробі”, бо-бо, – цілком відповідально кажу при всьому чесному народі.