«Вони ризикують опинитися в буцегарнях...»

Юрій Буряк

Вони ризикують опинитися в буцегарнях,

вітру пориви зривають бляху,

грає сурма в хмарочосах на верхотурі,

у підворіттях у чорному органи карні,

сніг шліфує майдану плаху,

виринають постаті, як Кибальчич і як Халтурін.

Зупиняють бульдозера під АП,

зривають чеку і пісню гранатою кидають в натовп,

назад вороття немає і що тепер –

повернення до Росії чи дрейф у НАТО –

ніхто ще нічого не тямить і завтра

може для багатьох не настати, не в’їдуть авта

ані в ЄС, ні в Европу, ні в іншу опу,

буде наш корабель стояти незрушно

посеред океану, знелюднений і зловісний

з обшарпаними бортами, подертим вітрилом, без щогли,

хіба що на поперечині зависне якийсь тітушко,

загнаний у безвихідь антипод-буревісник.

300 автомобілістів зустрічають презика після візиту,

(анти)почесний ескорт – як білі ворони за круком,

майдан людським начинений динамітом

і найсильніший боксер-важковаговик піднімає рупор…

Ярославова бібліотека і межигірська кераміка

пливуть крізь потоки повітря за катерами (за кадром),

які від причалу відходять, армія скорочується до спецназу,

вірним і відданим виявляється Азеф,

повно гапонів і гопників, країни гопоти не спить,

пацюки вистрибують у холодну воду

і пливуть до виснаження крізь юрбу з народу

і з династією Романових випадають в осад,

а дехто не хоче іти за босом, а той як навуходоносор

тикає рилом в усі кути, де полишалися лиш кроти.

Пацюки і кроти… пацюки і кроти… пацюки і кроти…

А ти?