«Над центром міста звужуються кільця...»

Юрій Буряк

Над центром міста звужуються кільця,

Олександрійський стовп шпиля у сніг

Встромив, і з-під шоломів лиця

Очима блимають, збивають з ніг

Беззбройних, та готових йти голіруч

На танки, екскаватори, на лом,

Щоб захистити в батьківщину віру

В цій проти лому боротьбі зі злом.

Лежить у сніг повержений учитель,

Отець і вождь, котрий наобіцяв

Й вознісся понад плебсом, небожитель,

Та в грязь ударив мордою лиця.

Супроти них чорнобильці, афганці

Й на кораблі майдану капітан,

Позастигали в стойці всі засланці,

Хто над усе шанує капітал.

Стоять старі заплакані чекісти,

Їм є що пригадати, хай там як! –

Їх завірюха загортає з містом,

Де на плакатах вирячився хряк.

За ним стоять достоту такі ж самі

Кнуриська при погонах і зірках,

Готові завалити сайт і саміт

І повернути ріки всі навспак.