1

Юрій Буряк

У старому будинку, де сходів

жовтий мармур покраплено часом (наче кров’ю Муаммара Каддафі),

як на віллі античній тераса, тільки

тераса виходить на видовий майданчик,

а ці сходи ведуть повз високе вікно

у далеке давно і в давніше, воно

лібідо лебедива або лебедя лібідо,

до помешкання, власне до однієї кімнати,

у якій тебе спати вкладали і дати

у якій разом з листям осіннім злітали

з календаря, там явилась міфічна

вовчиця того самого дня і тієї години,

коли ти усвідомив, що ти це є ти,

твоє ego починало свій дрейф із глибин,

що єднали весняного сонцестояння час

із послідом вовчим, і та жінка

у римській одежі, як бретельки з плеча,

відкидала тканину і вовчим поїла тебе молоком.