2001

Юрій Буряк

Скільки ж можна було б зібрати друзів

до цієї кімнати! Поставити платівку з піснею «Ой у лузі….»

погукати Володю, Віталія і Мишка…

Торт зі свічками заряджений як на месу,

тости, задмухування свічок, голосом поетеси,

яка сиділа тут 30 років тому, люстра, дзеленькаючи, вітає,

погляд шизоїда бігає за шимпанзе – Віталій

несе якусь ахінею, про те, що ментально

(ментівськи) тому не властиво, хто пригощає.

Непроханий гість (за татарина гірший), колекціонер К.

цупить шаржі маестро N., шимпанзе з шизоїдом п’ють на брудершафт,

S. із дружиною вніс букета, і, як тори сувій, розгортає поліетилен,

мов радари в степу чи системи «Кольчуга» мереживо із антен,

але звуку немає, беззвучно ворушаться губи…

над вівтарем Гекуби злітають архангели та інкуби,

поволі розсіюється фіміам і ока передавач передає сигнал,

що в полі зору не виникає достойних уваги дам;

диктор диктує тости і визначає дози, перебір

ювіляра хронічний, відлік часу розкручується навспак,

а тоді повертається у сьогодні, робить фантастичний зигзаг

і переносить нас у майбутнє, де все вже не так…

2001 рік, 10 років тому – планка тисячоліть, рубіж

міленіуму, що, змінилась амальгама міазмів?

Зморщок на чолі додалося, зблизились континенти, рідні стали чужими,

збувся сон перельоту через океан, над «Титаніком» і Гольфстрімом…