5

Юрій Буряк

Як

тінь Сенеки,

вгорнута у плед,

ховаючи від поглядів

обличчя, він влаштував

патрицію бенкет

і зустріч цю, де пам’яті узбіччя

осяяне не сонцем, але чимсь,

подібним до надземного світила,

а поряд – заступ і розрита кимсь

під барельєфом з написом могила;

патрицій розважається і сміх гетери молоденької

стрибає, наче сонячний горіх, по вітах туї

в заростях селери; і хлопчик, інфернальний провідник,

тобі говорить поглядом: не там копаєш,

а те, що злотом сяє з-під плити, це жалю-

гідні артефакти, і кудись веде з узвишшя, де

патрицій показує – увись, мовляв, дивись –

гетері гейби обриси галактик, а

вона його за фалди тягне в зе-

лень трав… ті, хто лишили

рештки ці в землі, тисячо-

ліття тому зійшли з цих гір:

твій провідник – душа

прадавніх поселенців,

і ви йдете крізь сиваші

по мілководдю,

і погляд хлопчика говорить:

там, над берегами

Понту, була

країна

їхня.