3

Юрій Буряк

З оріль-

ської води

не вийдеш на Покрову

у глодові гаї, де

так було кайфово… з орільської води,

коли усе довкола горить і не

згоря, а відбирає мову і пам’ять

загорта, мов крадену підкову,

пейзаж цей майстрував з сімнадцятого ґравер,

тут лік не на роки, а на віки, їй-право,

і течія ріки на золоті заплави під сірий очерет

несе уламки дат, сум’яття свят родинних і той-таки секрет,

в якім сакральний ключ смертельної підкладки

до таїни століть безсмертної номадки, що

знала все про все, насамперед про степ, його кармічний вміст,

володарка вогнів заблуканих і гнізд

зміїних – все, як богомолець із

церков печерних міст про

плоть й суворий піст.

Але сама вона голівку

пречудову, що ґравер

cкарбував, не явить

із води, тим паче

НА ПО-

КРО-

ВУ.