8

Юрій Буряк

Ірпінь

після Чорнобиля,

здається, перше травня, на

привокзальній площі – Ми-

хайло С., Дмитро зі Львова, я – з нею, в

ній – Дніпро й моє майбутнє, травне-

вий, майже пляжний день, незвичний

тиск у скронях, біль у потилиці, це ще

не усвідомлений початок пандемічного страху

і паранойї – картини, що явилася торік:

напроти дому Параджанова з універмагу “Україна”

вивалювались люди з поверхів і падали на

землю й на асфальт, а вся скляна споруда

світилася зсередини вогнем. Красиве

тіло з опуклим животом, день

сонячний і українське небо

над майбутнім уже були

загрожені видінням,

смислу якого

я ще не

розу-

мів.