6

Юрій Буряк

Моро-

зяним ранком

різдвяним розчиниться брама,

світло в пруріз віконний

впаде на се-

редину храму, свічка одна за-

гасне і стане святий Антоній

схожим на титаря церкви, відслоне-

ної фелоні блисне узор візантійський, шепіт

злине під хори, співатимуть з янголами лінії

і узори, а з вершини самої, у золотій оплаті,

впадуть на обличчя й груди промені благодаті, в брон-

зовому окутті, сердоліків і агатів колі, крізь чорноту і просинь

подивиться – очі в очі – засмучений Феодосій, і злинуть із голо-

сами видива віфлеємські, вимисли монастирські і чудеса влахернські,

і до хреста збереться, до тіней на кутій бронзі те, що на

денці Серця, те, що в безмежнім Оці, в Тілі, цвяхами

прибитому, збудникові емоцій для непосвячених

в дійство й Спасителі всіх скорбящих,

Котрий всеможними робить вірних

Йому пропащих. Антонію

і Феодосій, святі з живими

очима, кажу:

“Христос народився”.

І чую тричі:

“Славімо!”