5
Юрій Буряк
Це
було уночі.
Листя дерев шеле-
віло, квіти із полум’я
гасли, нічні смолоскипи
вітер гасив, та час їх запа-
лював знову, кременем бувши. Під мар-
муром тіла кров струменіла як хуга
в оркестрових шлюзах, полум’я в зливу, це
час пломеніє і мокрі сирени співом гримучим
подібні до бурі в пустелі: час уривався над урвищем,
чи котлованом, звідки у небо фугасились шар понад шаром,
вся пракультура – Nox erat et caelo fulgebat luna serena –
текст вогневів на базальті під формами грацій, камінь пароський
у тінях рвучких був підвладний і проливнів, й полум’я ритмам –
fulgebat luna serena! – бризнуло кров’ю на мармур,
замерехтіла земля обагренна, юна-преюна, праюна,
як люди, сотворені Небом – Inter minora
sidera – серед мерехтіння зірок
статуї ночі – вночі
то було, місяць
у небі ясному
розмок.