22

Юрій Буряк

Кетлін

з Нью-Йорка,

рудоволоса ірланд-

ка напередодні вели-

кого льодоходу; кумач

над Хрещатиком, але виши-

ванки й жовто-блакитне входять

вже в моду, як і слова рекет, брокер і кілер,

ще філерами кишать підворітні, на розі, де

телефон-автомат недремно чатує філер –

слово таке ж старовинне, як моль, полює

на риму свіжішу – нашу й твою “Свободу”

і пику встромляє паяльником у каніфоль. Кетлін

з Нью-Йорка каже мені, що соромно мови

не знати, доступної муринам з Гарлема

(а я кажу, що Кокто не знав англійської,

так само Некрасов, котрого ти бачила п’я-

ним на кухні в Парижі), сколот і скот

не може вдавати, що “ето мєня нє єбйот”.

Кетлін, вершниця кельтська,

степом уражена, ти чула:

йдуть табуни, гриви

міражні, іржання

пейзажами ночі

влите у справдже-

ні сни.