12
Юрій Буряк
Братові Володимиру
Зга-
даєш косаря,
косу його й мантачку,
гадюку в курені, в до-
лині дику качку, кабицю і го-
род, і вросле в грушу бильце.
Згадаєш косаря, степів залізокрильця.
Як він ішов на смерть з селянською косою,
а смерть була, як твердь, – вселенською тюрмою.
Його спустив Господь з небес у недорід
порятувати нас, бо вимирав наш рід! З косою –
золотою своєю головою, з косою на косу –
його спустив Господь звістити Божий Суд.
Ішов косар в долину, ішов зеленим лугом –
назустріч смерть з косою під чорним капелюхом.
Порожнява гаркава плювала яд крізь зуби.
– Нам нічого ділити! Кінчай свої рахуби! –
він мовив і косою почав
її косити, в долині
під горою, де
річка, гай
і кві-
ти.