11

Юрій Буряк

На

Пслі, під

Гадячем, у лісі

при долині утрьох

мандрівники спинилися колись;

на всіх був кусник сала в рюкзаку

і хліба шмат, обнишпорили скрізь,

але, крім пляшки, жодного знакэ, ні натяку на їжу,

тому вже наперед засмакували і в засмаку

незчулися, як хтось поцупив сало,

і хліба шмат до рота, гад, вже пхав

найстарший суперстарчленкоп і аксакал

(що згодом зримувалося з “шакал”). Щось вовкулаче

зблиснуло в очах, та він мовчав, дожовуючи,

це мало вигляд помсти

за те, що ґедзь вкусив його за уд,

(мовляв і вам, щасливчики, капут).

Це сталося давно-давно колись.

Ми спати, потомившись, полягали

біля багаття в лісі

коло Псла, під Гадячем,

і снилися нам гадячі клубки,

гадючі кубла і пакунок

з салом, інша бісівня,

що сниться

на голодний шлунок,

і чулося із Псла виття

(либонь, причулося після важкого дня)

не вовкулаче

і не вовче

і не пса.

Із Псла, Псла, Псла… сла… са…

ло… сло… Псло, Псло, Псло, о сало!

Голод.