5. 1999

Юрій Буряк

У Ботсаду вночі в западині під університетом, у кімнаті старого адмінкорпусу

Де тріщини з’являлися у стінах і виноград дівочий вікна

Заплітав, де погляд застигав на клені й папоротях млостю

Спогадів про хату на Орелі і таке примарне щастя, одного

Вечора я текст знайшов великого одного сходознавця (Агат-

ангела) і поета, що жив неподалік багато років тому,

Закоханий у Лесю, яка була закохана у Квітку, і всі вони

Були пов’язані таємними нитками, як павутинням, що і засвід-

чив той гучний процес, коли “накрили” всю мережу їхню

Божественну, назвавши це “Процесом СВУ”. Та сходознавець

Випорснув з лабет, хоча, як виявилося, ненадовго: його, немов

Брикет із торфу, вкинули у топку чи викинули з тифом догорати,

Чи вкинули за ґрати, ніхто не знає. Я текст його знайшов і ока

Краєм тінь постеріг, яка від лампи настільної схилилася над

Краном, і раптом потекла вода… І моторошно стало від гадки,

Що відстань подолати він зумів тисячомильну, вкинутий у небо.

Надворі тінь жіноча між дерев у сутінках у довгій сукні…