Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

5

Юрій Буряк

На макових полях поораних – лелеки.

Китайгород. Оріль. Останні сплески спеки.

Ми лежимо удвох, внизу – річковий плин

Стріли, що йде в блакить, летить пташиний клин,

Злітають з-під куща дві шелесткі хохітви

І за кордон летять. Лелія, поле битви,

Так Лінію назвуть, сей степовий кордон,

Коли прогнеться трон під лядвами мудон.

В старих зимівниках Оріль тече в Дніпро,

Крізь те, що нагорнув Мазепа чи Петро,

І завертає тут, де йшли після молитви,

Під сяйвом од хреста на хрест й на поле битви.

А нас Господь привів сюди для інших битв –

Щоб сплетені тіла сполохали хохітв.

На берестах шумить, поблискуючи, листя,

В шоломах будяки дзвенять списами вістря.

Ми пізнаємо час і входимо в блакить,

Що прохолодить плоть і чреслами струмить.

Терпкіші за жердель зелену і горіхи,

За м’яту у воді найлагідніші ліки,

На шкірі глиці слід, і хвоєю пахтить

Ріка, пісок, зірки квіток дрібних суцвіть

При березі, і там стоїть на мілководді

На бистрині наш син маленький, ні, це потім.

Із декількох колін Оріль бере розгін

І в кожному із них – по декілька одмін

Відтинків часових і різної напруги

Картини вдвох чи втрьох, і стрілами чечуги

Піщаним дном летять і позначають все,

Що з книгою буття нас в’яже, як лясе.

Китайгородський храм, масона Гамалії

Священствував отець на березі Лелії

За 200 років храм зміняв не раз фасон,

То виганяв міняйл, то сам був як масон,

Заготівельний пункт, провізія худоби,

Куди попович той вертався із Європи –

На південь, на кордон Полтавщини й степів,

Мов напнутих на лук її річок тятив.

Де острівці дібров й покрученого русла

Струмиста бірюза то світла,то загусла.

Біліє із дібров на стовбурах кора,

Де з братом черв’яків під фермою збирав –

Покинуті стоять старі колгоспні ферми,

Загони для биків мов давні римські терми

І цвинтар у ярку сховався між шипшин,

Де бігають щури завбільшки із шеншил.

Гадюки у траві й стара селянська хата

І бильце у вербу вросло й сама верба та –

Тубільний архетип, що з пуху творить міф

І спермою летить на мукання корів.

Там дояр у траві сидить з відром й мольбертом,

Корову доїть і малює вперто.