4

Юрій Буряк

В орільських перелісках в “жигулях”,

Поставлених під сосни, між гілляк,

Я лебедя побачив крізь вікно –

Біліло і гойдалося стегно

І дві ноги, як пара лебедів,

Пливли ривками, гейби по воді.

Я вбік пішов, щоб їм не заважать,

Та чув, як “жигулі” вгорі ячать;

Про лебедину вірність і любов

Начутий, під ячання далі йшов.

Можливо, то ячав з кумою кум

Чи бригадир цукерки “Кара-Кум”

І пляшку із вином купив своїй

Найкращій у бригаді ланковій,

І ланкова, безмежно вдячна, там

Давала рух ногам, як лебедям.

Була вже осінь, і достиглий глід

Доповнював тих лебедів політ,

І тих, які у хащах лісових

Були іще подібніші до ніг,

Та тільки Леди, що у міфах тих,

Де лебедя біліший тільки сніг.

Вже починавсь пташиний переліт,

Востаннє ятрянів кривавий глід,

З дубів росли ведмежі язики,

Пісок білів під вигином ріки,

Вода несла пробиті ятері

Під кручею, де норами щурі

По смузі неприступності сліди

Залишили, таємні, як ходи

Відлюдників з монастирів у скель

Западинах із келій і осель.

Все мислене в природі, кожен знак,

Та тільки лебедина білизна

Птахів, яких побачив старожил

Місцевий, надавала мені сил

Й натхнення – не підводний самостріл,

На голованя перемет, екстрім

Із обручем над кручею чи вхід

В осінню воду, нібито під лід.

І не орільських круч дереворит

Зі стародруку, давній краєвид,

Де з деревом пливе осінній степ

Сімнадцятим століттям – лиш тебе б

Із хула-хупом зняти із гори

Й перемістити в скелю, до нори

Наскельних пожильців з монастирів,

Де свічка й образ. Лебединий спів

Там лине навесні і восени

Хіба що, але тільки з далини.

Ввібрати б в око весь цей виднокіл

Із трасою і острівцями сіл,

З каналом, переліском, вздовж ріки

Пейзажами, де прив’язь – на віки,

Де тануть у дзеркалах небеса,

Вночі зоря в іконі як сльоза

І в ризах Одигітрії струмить

Падіння зір і з глибини гримить:

Все проминає, а її сльоза

Щоночі підіймається й сповза.

Тече, тече, тече й тече Оріль

І лебедіє в ризах біль, біль, біль.

Я глянув на високовольтний стовп –

І остовпів, угледівши гніздо

І двох орлів, що висіли над ним.

Бо стати міг би з них бодай одним.