(IV)

Юрій Буряк

тут був костьол і каплиця була

цвинтар розрісся навколо Храму,

тут молились за Сина і Його Святу Маму

і жасминова гілка цвіла над могилою чи мушмула

дзвін калатав, вірні костьолу сходились на молебень,

голуби із хмарками, коли дивились на них,

пливли понад містом у блакитному небі,

світло сміху розлито було по дворах німих

янгол, Ісус і скорботні музи

дивились зі склепів, надгробків, ніш,

а потім тут під крилом Союзу

усе пустили під бульдозера ніж

янголи і надгробки, і навіть кістки з черепами

лягли під асфальт у Парку Живих

і Мертвих, з очниць пролились фонтани,

а в кістках під танц-плацом осідали музика, сміх

і так довго нітились духи підземні

від настирних звуків, байдужості тих, що зверху

мешканці міста бачили, як збирається темінь,

як радість на обличчях завсідників ресторанів мерхне

і в ранкових туманах над асфальтом здіймались

форми тих поховань, і жалобний плач

підіймавсь підіймавсь під склепіння й портали,

і це був живих і мертвих футбольний матч

і звісно, скрізь казали, що перемога, мовляв, за живими,

але місто мертвих збільшувалось, росло,

неприкаяні тіні ходили стежками тими,

де й живі носили у душах зло

важко збагнути було, хто живий, хто мертвий,

над мертвими – гілка жасминова, голуб, крило краси,

а понад живими – образ бездушної жертви,

тліну і праху, тліну і праху, тліну і праху на всі часи.