6

Юрій Буряк

Поміж мною і нею – член, як Гоголя ніс –

імплантантом на шрамі, що пожертвував біс.

Вірші знову приходять, як весна чи зима,

та найкращого вірша все немає й нема.

Я старію щоразу, коли в Кракові б’є

на дзвіниці романській час, що іншим стає,

коли Вавеля обрис провіщає зорю,

кину в топку вугілля, кольори повторю.

Вічна молодість батька: Вавель, Краків нічний,

крижаною горою – час і пам’ять у ній.

Наша пам’ять плавуча, страх, занурений в час

як у воду, горою що проходить крізь нас.