18

Юрій Буряк

Душа

і тіло – крик,

ознака існування,

але вода стікає у кана-

лізаційний люк; Стікс, стайер,

блискавичний хук, але життя немає,

стріла напружена до краю і напнуто межу,

в якій застиг твій лук. Оця мочалка, ця шкара-

луща – це був ти, як говорив М. К., сама лиш

цятка чорноти, яка ще за рахунок оперення

тримається мети, а потім розчиняється у здогад:

можливо, це хтось інший, а не ти, можливо,

через тебе, за руку вивів з темноти й повів

у небо, ні, не повів,

а вистрілив,

як ти.