18
Юрій Буряк
Душа
і тіло – крик,
ознака існування,
але вода стікає у кана-
лізаційний люк; Стікс, стайер,
блискавичний хук, але життя немає,
стріла напружена до краю і напнуто межу,
в якій застиг твій лук. Оця мочалка, ця шкара-
луща – це був ти, як говорив М. К., сама лиш
цятка чорноти, яка ще за рахунок оперення
тримається мети, а потім розчиняється у здогад:
можливо, це хтось інший, а не ти, можливо,
через тебе, за руку вивів з темноти й повів
у небо, ні, не повів,
а вистрілив,
як ти.