1
Юрій Буряк
Це
все, що ти можеш
узяти з собою туди,
це море, це місто, це мушля, о Боже,
це все, що ти можеш узяти з собою туди –
вогні кораблів, місяцевого світла стяга вогняна,
мереживо вуличок, плетиво днів серпантинне,
цей рух металево-бензинної крові в оазі совковій,
на символах древніх, іще дотатарських, іще візантійських, дорійських та ін.;
в акустиці Ялти це віддих останній корнета, агонія світла і стін,
повалення стін, і прощання на пірсі, на рейді, за обрієм, там –
блакитна лагуна багряного дна часів Бела Куна, світам
позачасним вітання відлунням із амфітеатру,
гримаса на масці, вкарбована трагіком з Фів
чи Атен над юним обличчям улюбленця Срібного віку,
карби вакханалій і римських сандалій карби
на цементі, на розчині, на скам’янілостях часу –
ривок в піднебесся за мовленим з притиском “газу!”.
Бо душно, бо падає серце, туди –
за море, за сни і за маковий цвіт,
на пурпур, степів антрацит
не нашої ери все це, – так
довго і боляче,
маско, в
лице!