1

Юрій Буряк

Це

все, що ти можеш

узяти з собою туди,

це море, це місто, це мушля, о Боже,

це все, що ти можеш узяти з собою туди –

вогні кораблів, місяцевого світла стяга вогняна,

мереживо вуличок, плетиво днів серпантинне,

цей рух металево-бензинної крові в оазі совковій,

на символах древніх, іще дотатарських, іще візантійських, дорійських та ін.;

в акустиці Ялти це віддих останній корнета, агонія світла і стін,

повалення стін, і прощання на пірсі, на рейді, за обрієм, там –

блакитна лагуна багряного дна часів Бела Куна, світам

позачасним вітання відлунням із амфітеатру,

гримаса на масці, вкарбована трагіком з Фів

чи Атен над юним обличчям улюбленця Срібного віку,

карби вакханалій і римських сандалій карби

на цементі, на розчині, на скам’янілостях часу –

ривок в піднебесся за мовленим з притиском “газу!”.

Бо душно, бо падає серце, туди –

за море, за сни і за маковий цвіт,

на пурпур, степів антрацит

не нашої ери все це, – так

довго і боляче,

маско, в

лице!