34

Юрій Буряк

Кра-

суня 60-х

на Яр-Валу,

коханка якогось

боса чи гебіста висо-

копоставленого на “Волзі”,

з незалежним виглядом стояла

на порозі великої фруктової крамниці

(я зауважив: дамські рукавиці мережані

і нікельована сталь), серед киян тоді ходи-

ли афоризми на кшталт: “Спасибі Льоні за таксі

й за оселедці івасі”, і це здавалося далекою грозою,

як і червоний оксамит у чорному авто, з якого вийшла пані,

десь поряд був будинок з перукарнею, де стригли під очко,

вже краще так, аніж сидіти у ресторані в пазурях гарпії, і ти

сачком хотів би вислизнути; та марно – тебе взяли на гак, і ніс

гачком міг розігнути б хіба що лиш Володя Рак,

та він, як з’ясувалося, нездара; тому усі ко-

ментарі із задніх уст проходили в передні

так легко, як складалися парі,

що я, як мудель й посередність,

пересіч явна, не уподібнюся альфонсу,

і дама, котра стрілася мені,

із монстром

місцями поміняються.

І так

я виграв у тій грі,

та щось не склалося, однак.