7

Юрій Буряк

П. З.

Гроби

поваплені

священних пра-

отців, любов до них

передає скоропис, як шкіци

Врубеля – в приціл, його “Плачі

над гробом”, чи хвилі ряс, чи вітер горовий,

що їх торкає – і тремтять утроби, загорнуті в

пергаментний сувій, гроби поваплені на верстових

дорогах Імперії, як бруси із льодів, на марах несені,

на конях і на дрогах довезені, по небу і воді пронесені

під вікнами охранок бруківками з невидимих Голгот, гроби поваплені на прахорцях тиранів з “Герцеговини флор” махоркою, на прапорах з облуплених

позлот, перетікає квітами й вінками, впадаючи немилість до свобод одвічне

коло обігом з потоку невичерпного – народ: гроби поваплені – святині

і подоби, підробки їхні з регулювальниками тужб і служб; і ти не знаєш, гробокопач, підходячи до гробу пророка,

в’ється, чи могильний вуж – під полум’ям Всевидячого Ока;

небесне воїнство і списи харалуж… у домовині муж

лежить великий, що сяятиме в сонмі живих, а не мерців.

Любов до них ще перейде в скоропис

карбеми, що нема їм ліку,

і зробить яснішим смисл,

оцих ось

слів останніх

перед Словом

“повапленим”.