2
Юрій Буряк
Це
був про-
рив, не знаю,
в скільки років –
скло задзвеніло
і розкривсь балкон,
я ще лежав у ліжку, я
вже прокинувсь, і це не був,
я точно знаю, сон: вона явилась,
жінка чи вовчиця, волосся жінки
й шестеро грудей, набряклих молоком,
як зорі проти світла, як прадень, що струму-
вало цівками з євшану і в мене поціляло невбла-
ганно, хоч я зіщуливсь, радісно якусь,
і кучері розметані за нею виблискували золотом
Астреї або якоїсь astr (чи схоже щось), вона
світилась постаттю всією; за все життя
я не дивився в очі
такої сили,
в яких жіночність
йшла від
грудей, а груди були вовчі,
хоч годували, схоже, і людей.
Це був не сон, а швидше, еталон
табу, якого не порушив,
йдучи життям, – табу,
що западає в душу
і омиває серце й мозок
мужу, що
завжди є для неї
немовлям.