2

Юрій Буряк

І цар

дивився з вежі,

як ним намовлений

дракон зробив із міста

полігон, порожнє поле, зга-

рище, де камінь плавило й метал,

де все живе вже не черва поїла, а мета

із язиками страшнішого пожирача –

Агні-вогонь-пожарища –

до оболоні відслонено

блакить фелоні; у пурпуровій одежині

з тонким і довгим списом витязь, одержимий

чеснотами християнина – левкас і фарба жовто-золота;

картини з житієм; крізь вогняні сторожі й вежі,

як перетріскування поліняк і хрускіт

смальти за температур, коли “рятуй”

стосується лиш духів,

бо все матеріальне набуває інших форм,

перетікає зі смерті в смерть

на Паперті Святого Духа.

А Діоклетіан крізь ґрати вежі вздрів як пурпуровий кметь

з розмаяною плащаницею з пожежі

на вогнедишному коні

без крил летить

і срібна цятка списа

в останню мить,

розпечена, мов зірка,

спалахує понад царевим писком

якраз тоді як він уздрів

на точці поміж брів

крізь череп

проліта

зі свистом.