52

Юрій Буряк

Є

місце

на Подолі, де

віщі сни й реальність

сплелись в одне; там різко

зачиняються трамвайні двері

і між коханцями і їхніми очима опуска-

ється завіса, що може означати лиш одне –

кінець зв’язку. І дощ радіаційний впаде на

голубу вітровку; і в тій, котру любив,

побачиш прошмандовку; і, Господи,

поглянь, цей жалюгідний раб,

тут, на Подолі, загубив свій

скарб –

все полетіло за болідом велетенським

і розкололось, як метеорит, – вони, напевно,

теж тебе любили, тепер це скалки пам’яті

про тебе на чужих материках і континентах;

є місце на Подолі,

де силуети дивовижних пань

під землю опускаються у хлань

розмитості і забуття.

Де все покрито сном

й позасвідоме,

крім джерела,

крім джерела життя.