Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

1

Юрій Буряк

Скільки води спливло. Брезентовий тент

хльостає, відірвавшись, від протягу під мостом.

Колись тут один художник виловлював старожитності,

які сюди допливали мало не з-під Атен;

вітрильники і байдарки в кочетах б’ють веслом,

на місці старого міста єврейський зведено центр

і б’є парусина об дошку безперестану “шолом!”

Плавали поліняки. Міст обгорів,

той іще, дерев’яний, коли ти, уперше тут

пропливши на теплоході, побачив його на пагорбах

і він завис над тобою Божим градом згори,

і синявою розкрилось небо як парашут,

над рубкою майоріли річфлотівські прапори

і кадрами кінострічки він сяяв на склі кают.

З тисняви на мосту увесь круговид –

набережна, заріччя і в зелені острови;

стоїш на підніжці першого, пробного ще, тролейбуса –

із Воронцовки до центру аж під Дитячий світ;

оркестр, з хлібом-сіллю стрічають – міст відкривають Новий,

знімають мішки зі статуй і замість каріатид

з граніту над віадуком двох велетів як живих

ставлять на в’їзді в центр. Совковий поп-арт –

леніни, металурги, колгоспниці без колгот,

спортсменки з веслами в парках з 30-х і 50-х,

безносі і безголові, як Марія Стюарт.

По кількості твоїх пагорбів, місто для трьох голгот –

козацької, триголової, серпа і ковадла гарт –

третьої – чого лише вартий був Ракетний завод!

Вітер мотуззям грає, бризки з Дніпра

стіл окроплять і свіжість із подувом переб’є

розмову з тобою, вітер по діагоналі з Нижнього

доносить гамір, слова, триває з мотуззям гра,

хтось кинув у воду ляльку пам’яті із пап’є-

маше, з паперових квітів, Дніпра із вітром хорал,

а хтось поглядає на неї й коктейль надвечір’я п’є.

Дим із мангалів, скла підсвітка, танцплац,

джинси Lewis, тільняшка, магнітом вабить річпорт,

та в сукні середньовічній вона іде з ресторації –

верх по-іспанськи приталений і шелестить атлас,

і ти, весь у чорному, поряд з нею стоїш, мов чорт;

ви їдете на Самару чи в королівський палац

на конях. На смик узятий за вами – хортів ескорт.

Аще таке бува?.. Хіба що в кіно.

Чечелівка ритяєвська, непманівський джаз-банд,

і звечора лине з Ліною, пам’яті грамофонної,

фокстрот à la Буенос-Айрес на океану дно;

не визнаний офіційно “внутрішній еміґрант”

чи просто, як фараони казали, якесь лайно,

ти іншої думки про себе, останній з перших вагант

Пізнього Середньовіччя. Пляж і парк.

Фауст із Мефістофелем – Енгельс із Марксом вдвох,

обнявшись, ідуть між пляжниками амурськими,

умовившись буржуазний переламати карк.

Вгодовані “комуняки” мають своє Різдво –

плакати довкіл Річпорту розвісив якийсь мудак,

що кличуть у світле завтра, до звершень і перемог.

Плівки із неґативом: пляж і парк,

зв’язка із віадуків там, де була тюрма,

де крики з-за ґрат і зойки з підвалів нижнього поверху

і де воронки стояли Феліксових гусар,

а часом аж до зупинки – триповерховий мат:

усе загребли бульдозери, ріжучи світлом фар

будинок, де кров’ю на стінах писала себе сама

Азія чи Європа, хто-зна!.. Ве-сна

тисяча дев’ятсот шістдесят восьмого: Амур;

апендикс болить, мов кулю всадили з танку під Прагою,

бруківка в крові й мазуті, пика вождя масна;

лікарня святого Вітта нагадує так тюрму,

дарма, що вона районна, не краща ж і обласна,

гайки без різьби загвинчують, згадують про Колиму,

і першим серед телят – Сокульський-поет,

ціла когорта з ним, а скільки пройшло когорт

етапами через місто, розчинені в сатурналіях,

галеями пролетіло скільки німих комет!

Ось ти летиш понад містом – серпень, аеропорт

(це буде за вісім років), ти вийдеш за турнікет

і, як до контори відстукають, вилетиш “на курорт”.