9

Юрій Буряк

На місяця стежках, у розпаді зірок,

у розмахові крил і в поступі думок,

у просвітах між крон і в тінях давніх літ,

розкритості дужок, поміж яких є міт,

у звиклості очей до темряви темнот,

в інтуїтивній прі на вигоні чеснот,

де пастка пасовищ і вітер горовий,

безодні і в астрал прориті кимсь рови;

Куїнджі починав, а ти пішов за ним

і в Гойю уступив чи в інші шизани,

глибин дістався там, де вийшла мілина,

і в сутінях води утримуєш лина,

на темних плавниках, на спині золотій

даєш урок зіркам і з рибою летиш;

не вислизне перо, не розпливеться туш

у тиші яворів, між верб і диких груш;

винурюєш з нуртів живі шматки життя,

і шмаття ожива й лягає до пуття

на білину білин, на аркуша білінь,

як жмут ранимих мальв у кришталі болінь;

напружуючи зір,ти мучиш окуляр,

зі звіздами в саду задвинутий звіздар,

а ніч, вона прийшла, вона світліш за день,

де ми, як світляки, життя обсіли пень,

милуємося тим, що явиш ти в ч/б,

і чуємо в тобі, що Бог обра в тебе,

що всю Господню міць вкладеш у сонця спад

і сонце поведеш по колу. І – назад.