1

Юрій Буряк

Сей дух, що бродить селами вздовж рік

в ловитві тих, котрі пішли у позасвіття,

кремезної статури чоловік,

що озивається, бува, на ймення Вітя,

сей дух, котрий забув про людський вік

і переїхав грань тисячоліття

на велику старому, на Оріль

погляне, як зурочить, заздрим оком,

по-вовкулачи зиркнувши з-під брів

і на педаль зіпершись, якось боком

з прискоком – на сідло, і – в далеч піль,

і в далечі стає вже справжнім вовком,

і звідти, коли повний місяць, чуть

якісь непевні звуки, що морозом

по шкірі людській хутко промайнуть,

і погляд стигне, буцім під наркозом

тоді, виття і скімлення, і лють

в смерч степовий ввійде з анабіозом –

впаде на села, присілки, мов пил,

пролізе в душу, в хату, до господи,

перекопилить все на свій копил,

очима блисне на криничну воду

і ремиґне над яслами, як віл,

й почне щось виколупувать зі споду.