1

Юрій Буряк

Якщо зрушити матрицю часу від

дня, в якому спалахують вітром вітрила

цього літа, на чергу зим, весен і літ,

з кулі пліснява злізе і помолодшає світ

до твого ще народження, з дозволу мовити, мила.

Якщо полог підняти, побачиш людей у степу,

в лісосмузі у затінку – батька, матір і сина,

що сидять між сокирок, шавлії і ждуть на гарбу,

стежать зором яструба і височінь голубу

до твого ще народження, з дозволу мовити, мила.

Треба час пересунути років на сорок назад,

а найкраще – додати ще з пару десятків,

і постане щось інше, з глибин туманітиме кадр –

вишняки й сливняки і під стріхами череди хат,

що заорані тут, від яких не лишилося й гадки.

Якщо йти послідовно вервечкою літ

вглиб життя, то опинишся ти при дорозі,

де гарба пропливе, а за нею услід –

транссибірський експрес, український транзит

на зустрічних маршрутах свистків паровозів.