3

Юрій Буряк

Ви-

гнанець

Й.Б. на Пів-

ночі приймає

друзів, п’є горілку,

пише вірші і трахає

молоденьку колгоспницю

на курнику; вигнанець О.П.

на Крайньому Півдні імперії при-

ймає сонячні ванни, п’є пунш і рейнвейн,

пише вірші і трахає молоду кріпачку; леген-

ди про їхнє вигнання обсмоктують їхні знавці,

наввипередки всі, причетні до кола, згадують і се-

бе: “навідував у вигнанні”, “пив горілку”, “подарував

книгу”; вигнанці до Раю мають своїх Раєвських,

питуни рейнвейну – своїх рейнів,

а соловецькі, колимські і воркутинські гейби і не-

вигнанці, а просто в’язні, з ротами, забитими

вічною мерзлотою, з потилицями,

пробитими кулями, досі оточені

флером жаху: їх навіть не згадують, їх бояться –

і Кюхельбекера, і Рилєєва, і Шевченка –

і несть їм числа

на Біломор-каналі, на Соловках

і в Петропавлівському централі –

справжні вигнанці, не камер-юнкери, не підспівувачі тиранів,

кривавими літерами джихаду прописані у Корані…

“…их надо резать или стричь…”

Це врахував Ілліч.