Логотип сайта Юрія Буряка
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Не мертве море / Атмосфера / Після Евридіки

Не мертве море

Атмосфера

Після Евридіки

Юрій Буряк

Спочатку під ногами був пісок

розпечений, солончаками скута

порепана земля збивала крок,

не сіль в’їдалась в губи, а цикута.

Сплітали роги всохлі чагарі,

світило сонце глевтяком із печі.

Він пам’ятав: усі його предтечі,

виходячи із пекла, нагорі

раз озирнувшись, жертвували дечим.

Була пустеля на десяток літ,

за нею десь, він знав, буя оаза –

за аравійським пеклом вбік Шіраза,

де ждала воля і залізну кліть,

як плоть людську, з’їдала вщерть проказа.

Він тричі наближався до мари,

що міражем оливкового гаю,

підходячи впритул, до небокраю

знов оддаляла землю, де арик

й дари йому обіцяного раю.

Та щойно він мандрівником туди

дійшов, де в кряж впиралася пустеля,

побачив: ні оази, ні води –

лиш для самотніх житла над міжскеллям

і як урюк вгорі горить мореля.

Всі міражі потойбік шляху вже –

за спиною, в пустельному ландшафті,

де тіні смертних з тінями божеств

єднаються в божественному акті

потопів, соляних стовпів, пожеж.

І тінь, яку він за собою вів,

котру, збиравсь в оазі оживити,

заклякла поміж соляних стовпів.

Він вів її, він ще збирався вийти,

та край відкрився, де розтанув міф.

Стежки

Атмосфера

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Не мертве море

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 Ю.Г.Буряк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 45

Модифіковано : 16.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.