399

Юрій Буряк

Не склепують пащеки в глухонімому хорі,

На вимкнутому “Інтері” щось “ізригають”,

А перед очі – брудне взуття акторів,

Які долають сцену, бува, й по вертикалі.

Живі анахронізми, приречені, одначе.

Не всі іхтіозаври чи мамонти щезають

З лиця землі подібно як ці ось персонажі,

Інерція триває, чергуються навзаєм,

Не злазячи з екранів, потвори допотопні

І вилюднілі homo із сонячним окрасом

Нагадують події для когось вікопомні,

Як до майдану вийшли з великим унітазом,

Країна унітарна, блягузкання те ж саме

І гівномір свободи зашкалює з програми.