174

Юрій Буряк

Ми заслужили це, ми вже не можемо

утрьох піти… бо в кожного за плечима

торба літ, і що важча ноша,

то пам’ять щораз гарячіша.

Ясна річ, що нам до тебе, – як до Бога, Святошо,

і що далі юність, то нестерпніш бажання вчити;

о, поглянь, як задерлась твоя холоша –

так повчально і так нарочито

відкопилив губу і чешеш (аби ж то правду-матку!),

просто чешеш; маєш добрий нюх і ще кращу хватку.

Ми вже не можемо втрьох піти… сам іди…

У часничних чеснотах своїх розбирайся сам:

хто бін Ладен з вас, хто Усам…

і кому до п…

весь цей бедлам.