Логотип сайта Юрія Буряка
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Про мене / Алхімія Юрія Буряка

Алхімія Юрія Буряка

Дмитро Дроздовський

Буряк, Юрій Амальгама : Поезії. – К. : Українські пропілеї, 2012. – 881 с.

«Амальгама» Юрія Буряка – поетична збірка, що нагадує велику книгу середньовічних алхіміків. Від таких книг чекаєш фундаментальних відкриттів. Принаймні автор підходить до на відкриття чогось справді величного. Сама назва – «Амальгама» – симптоматична, це протоматерія, з якої має народитися щось надзвичайне. За допомогою амальгами скло перетворюється на дзеркало. У середньовічній алхімії амальгама – це коштовна порода, видобута з руди за допомогою різних перетворень. Тома Аквінат у трактаті «Про філософський камінь…» називав амальгамою дуже крихкий камінь, що видобувається як проміжна ланка на шляху до творення філософського каменю. В такому разі амальгама – це коштовність, яка може бути перетворена на ще більш дивовижну коштовність, здатну, за Томою, перетворювати «Юпітер на Місяць».

Книжка Ю. Буряка складається з семи розділів – «Повторення міфу», «Сни Ботсаду», «Ностальгія», «Переходячи Оріль», «Ars Poetica», «Ґардарики», «Шавлія». Якщо ми звикли до того, що збірка поезії має бути мініатюрною та елегантною, то «Амальгама» – епічна, ритуально-міфологічна книга, яка нагадує трактат чи енциклопедію. Проте книжка має особливу поліграфічну ошатність. Можливо, за своїм задумом вона наближається до Святого Письма, зокрема П’ятикнижжя Мойсеєвого. Сім – це число людини в містичній нумерології, але також це і число небесне. Невипадково «Амальгама» візуально нагадує Талмуд або ж Авесту.

Юрій Буряк – творець інтелектуальної поезії в європейському розумінні цього поняття. Емоційні образи в нього опосередковані розумовою інстанцією. В англійській поетичній традиції існує таке поняття, як «poetic license», яке найчастіше прикладають до віршів В. Блейка або Дж. Донна, двох містичних поетів Англії, поетів-візіонерів. Воно позначає наявність інтелектуальної оболонки, що захищає поезію від надмірної чуттєвості, ліричності. В такий спосіб ліричне «Я» перетворюється на міфологічно об’єктивне «Воно». Французький філософії Моріс Бланшо вважав у есеї «Простір літератури», що, наприклад, «Кафка… ввійшов у літературу лише тоді, коли зумів замінити «Я» на «Воно»… Письменник належить мові, якою ніхто не говорить, яка ні до кого не звернена, яка не має осереддя, яка нічогісінько не розкриває. Він може гадати, ніби самостверджується в цій мові, однак те, що він стверджує, цілковито позбавлене себе». Юрій Буряк, емансипуючи пережитий досвід від часової конкретики, так само має перетворити ліричне «Я» на несвідоме «Воно», де позначається весь досвід людства, одвічний і сакральний.

Я бачив Царство Мертвих, світ Аїду

у карстовій печері під Афоном,

воно закарбувалося в підкірці

і разом з міфом перейшло геномом

у далеч позасвітніх перспектив

і я тоді не міг би уявити,

що цю печеру у горі Афонській

обрали боги для випробування

нового міфу в колі персонажів,

що унаочнюють стару модель.

Сьогодні гіперемоційність і сентиментальність можуть легко перетворитися на кітч – річ, позбавлену глибинного внутрішнього смислу, проте таку, що може мати емоційний вплив. Поезія «Амальгами» чужа штучність і претензійність. Певно, така поезія не може вважатися «масовою» – саме через наявність у ній чогось, що межує з сакральним досвідом, який у принципі неможливо транслювати на маси.

Суб’єкт поезії Юрія Буряка – це, безперечно, жрець, чаклун, людина, яка володіє забороненими знаннями. Суто формально така поезія вписується в широку тканину світової культури, звідки вона виростає. Амальгамна поезія твориться у просторі «великого часу» – на великій дистанції і з великої перспективи. Це також надає їй епічного спокою й рівноваги. Певно, можна сказати і про неокласицизм такої художньої тканини. Часто вірші написано за мотивами творів світової культури (Сартра, Гессе, Ґете тощо).

Світ лежить у глибоких снігах,

Ворон на гілці б’є крильми й кряче,

Я, Степовий вовк, жену по степах,

Та ніде ні зайця, ні лані не бачу!

Жодних немає – куди не глянь,

А я би сил не жалів у гонитві,

Я взяв би в зуби її, у кігті,

Адже це любов моя – лань… (вірш за мотивами Германа Гессе).

Якщо в такій поезії й відчуваєш розпач, біль, утому, то ці емоційні стани не надривні, вони опосередковані «великим часом» і загальним інтелектуалізмом вірша, в якому вчуваються інші голоси. Все було під цим сонцем, нічого кардинально нового в нашому світі вже не буде. В «Амальгамі» можуть змінюватися «декорації» (час, країни, люди), проте не сутність світу. Один із найсильніших за рівнем драматизму у збірці – вірш «Колобіг абсурду»:

Було в місті три сім’ї,

Які народ поважали,

Створили йому літературу,

Музику, архітектуру,

Собори розмалювали.

Але знайшлися заздрісники, і вбивці

Прийшли і всіх постріляли,

Розтягли і повитягали

В інші краї, до чужих народів,

Порозліталися навіть птиці

Тутешні в інші краї, до бегемотів.

Потім самі почали стягатись,

Чогось і чомусь навчатись,

Дітей поробили інтелектуалами,

Видатними вченими і майстрами,

Архітектами і конструкторами –

Аж тут нові вбивці прийшли і всіх до ями

Повкидали, понищили, перестріляли

І сіли за Тойнбі й томи Фукуями.

Суб’єкт лірики дошукується праоснови буття, йому потрібно знайти філософський камінь, аби перетворити… Зрештою, що має перетворитися на що? – здається, це чи не найбільша загадка, наявна в поезії. Попри «епічний» задум книжки, попри наявність у її композиційній основі ритуально-міфологічної інтенції, в ній також помітна математична точність і виваженість, ніби її писав інженер. Поезія Ю. Буряка – це скло у процесі амальгамування, яке, можливо, ще не стало дзеркалом. Дзеркало копіює предмети, а тут ми, радше, маємо справу з перетворенням, із перекодуванням. На обкладинці наявний малюнок, який символічно співвідноситься з дзеркалом, проте в цьому дзеркалі перед нами – «кубістичний», геометричний силует людини. Людини без голови. Проте світло, що падає згори, створює «ефект присутності», формує «ілюзію голови».

С. Малларме вважав, що мистецтво поезії – в уречевленні слова. Для Йосипа Бродського «словесний речизм» мав своє філософське потрактування. Слово в його поезії – це передусім річ. Відлуння Бродського наявні, до речі, і в книжці Юрія Буряка. Невипадково останні вірші книжки – «Відповіді на листи римського друга». Водночас, у ритуалі слово виконує охоронну функцію, воно має уберегти найважливішу суть, не дати їй оприявнитися у світі. Поезія в «Амальгамі» органічно поєднує ці дві настанови: подати речовий доказ світу у слові й дематеріалізувати речову матерію слова. Для Бланшо поезія й література пов’язані «зі словом, яке не може урватися, адже воно не промовляє, воно є. Поезії не є цим словом, вони є почином, а от саме це слово ніколи не розпочинається, а завжди промовляє по-новому й завжди починає все спочатку. Одначе поет – це той, хто почув це слово, той, хто увійшов у злагоду з ним, посередник, який, виголошуючи це слово, змушує його до безгоміння». «Поезії – це досвіди, пов’язані з живим наближенням до речей, з порухом, що здійснюється в поважності й праці життя. Щоб написати один-однісінький вірш, потрібно дощенту вичерпати життя». По-друге, «щоб написати вірш, потрібно вичерпати мистецтво, вичерпати всеньке життя в пошуках мистецтва». Здається, амальгами також кристалізується з матерії прожитого життя і відчутої культури.

Ми, що від тебе відпали, праотче, кореню наш,

вітер, хмара і янгол – не чоловік, а блаж…

вітер, хмара і янгол, глина, камінь, вода –

все, з чого ти, Адаме, все, з чого я, Ада…

Дай мені не відпасти, птах перелітний, птах,

той, що душею – в літо, а на порозі – прах.

Ті альфабетікони, снів глосарії, сни,

зовсім не те, що сниться, в назвах лише вони.

Той, Хто Хотів Забрати, біля того моста,

в аркушах не побачив титла ані хреста.

Той, Хто Хотів Забрати (полум’я з авта, дим),

в аркушах не пробачив, був до кінця твердим.

Довга партія в шашки, Бог там чи Сатана,

ані в зеніті краю, ані в безодні дна… («Метафори Павича»).

Юрій Буряк творить нові міфи України. Свій «урбаністичний міф» має, наприклад, Київ.

«Лейпциг» і Штейнгеля башта,

між Золотих Воріт –

вікна старого міста,

київський міт;

і натовп з морозу проходить у двері кав’ярні на розі

Верхнього Валу і Володимирської, збиває сніг

на порозі,

як нялід чи літ наліт,

й шапки знімають усі – кучеряві і голомозі,

всередині – сходи нагору, келихів дзенькіт, сміх

публіки, дим сигаретний,

наче німе кіно –

таліями киянок,

спадами нот…

Окреме місце у збірці посідає степова Україна – світ архаїзований і первозданний. Водночас поет звертається до неоекспресіонізму, аби передати емоційне збудження, зримість візуального малюнка. Така поезія – це імпресії та медитації, відлуння й образи чогось, що існує в реальності. Проте амальгама має перетворювальну здатність.

Образи відомі в цій збірці набувають нових ознак: те, що ми бачили сто разів, блукаючи київськими вулицями, отримує нове життя, нові силуети. Наприклад, вірш «Навколо Володимирської гірки» містить три частини – три часові проекції: 1909, 1986 та 1996 років:

* * *

На цьому узвозі стояли корнети,

був червень, 100 років тому

трамвай дзеленчав, зеленіли кювети,

йшли дві панянки у голубому…

* * *

Підіймався автобус узвозом на площу,

яка Європейською стане

за кілька років, а зараз дощик –

і автобус плив крізь потоки…

* * *

мертвого міста, розлами круч –

все реальне і все вже снилось.

Неба радіаційний путч.

Десь загубився стилос…

Рух у такій поезії – від знаного до незнаного, і так по колу, яке то звужує простір знання, то розширює його. Ця риса тексту має ренесансну природу – Юрій Буряк переосмислює традиції герметистів. Зрештою, такий тип поезії був наново актуалізований у різних європейських традиціях 1920-60-х рр.

Представлена поезія украй сучасна, вона написана сучасною мовою й її читач – це як молода людина, так і досвідчений інтелектуал. Автор використовує й інтелектуалізовану лексику, і новітні сленґові слова, проте загальна поетична тканина не містить «швів» несполучності.

Можливо, ти та покритка й жебрачка,

що з немовлям проходить попідтинню;

можливо, ти в гаремах Емірату,

для секс-рабинь притулках, ждеш клієнта…

Не відчуваєш дискомфорту, коли в міні-поемі, яка нагадує уламок міфу, читаєш слова на позначення теперішніх реалій. У цьому полягає властивість поетики фольклорного слова – переплавляти мовну матерію на амальгаму.

Головна і, як на мене, найважливіша особливість книжки Юрія Буряка в тому, що ця поезія спонукає читача до розмислів. Поезія породжує думку і ставання в думці. Якщо все в цьому світі було – в іншу епоху, в іншій країні – то як людині відчути неповторність миті, як знайти індивідуальність, як залишити по собі щось непроминальне? Якщо світ апріорно несправедливий і жорстокий, якщо людина для досягнення благої мети може керуватися негідними вчинками – то як тоді людині не схибити, як не стати на шлях гріха? Водночас, не скажу, що ця книжка містить властиву для релігійного дискурсу повчальність. Моральна інтенція, етичні завдання – не в поетичній риториці, а у витворений образах – що поєднують естетичність і етичність, як вірш «У декого з нас», що відштовхується від думок екзистенційних формул Сартра:

У декого з нас, що володіють нещасною свідомістю…

Загострене відчуття батьківщини

У декого з нас, що володіють нещасною свідомістю…

Відібрано мову

У декого з нас, що володіють нещасною свідомістю…

Відібрано розум і честь, але залишено совість

У декого з нас, що володіють нещасною свідомістю…

Залишився шанс не зробитися блудними дітьми

У декого з нас, що володіють нещасною свідомістю…

Є право останнього вибору

«Амальгаму» Юрія Буряка було представлено на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка в 2012 році. Якщо ця премія справді має відзначати твори мистецтві з «великого часу», то ця збірка варта такої нагороди. Ця книга (розумію, що для нашої мови кращим варіантом є слово «книжка», проте саме в цьому разі не можу його вжити) писалася впродовж життя, в ній великий розгін і величезна авторська робота, яка в «Амальгамі» витворила історичну й міфологічну модель України як держави слова, як простору інтелектуальної культури.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 Ю.Г.Буряк

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 6281

Модифіковано : 7.04.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.