1

Юрій Буряк

Літо. Дніпропетровськ. У розпал кампанії

я в компанії В. С., тоді ще нормального,

і Nemjat’а, пух тополиний, вата,

як зауважив Б. Пастернак –

розпуста, розлита в повітрі,

як пародія на Плато-

на, тінь пінкертона з-за рогу

будинку Інзова і шоколадного бару,

В. С. часником загризає наслідки перегару,

а Nemjat виймає карикатуру, в якій почвару

з мацапурою майбутнього лідера,

ланцюгом прив’язаного до штанги

воріт футбольного поля з назвою Україна,

намалював, де футбольний м’яч, як бомба із гнотом,

іграшка для дорослих, забавка ідіотам.

Гельман… Павловський…

не злазять з газетних шпальт

і в альтиста Данилова викрадають альт.

З Оперного ж на літню веранду скальд

подає сигнали. Пора, настає пора,

коли чи то з моди виходить,

чи ознака часу оприявнюється

розбродом і розбратом, і оркестрова гра

залишається в пам’яті як сукулент у тундрі,

як парк ім. Войцеховського 1955-го, де панянки в пудрі,

нпр., чи басейн з русалкою 1969-го, на яку за наказом

секретаря обкому натягли труси, як і личить дамі

з батьківщини генсеків, конструкторів і вождів –

спомин, який, коли гасять світло,

тоне, самотній, як звук в оркестровій ямі.