51

Юрій Буряк

1965

Г. Л.

Ти дівчинка, ти модниця, метеликом спіднички дратуєш вікна приміської електрички.

Твоя колекція поповнилася нині – серця зітхальників наколюєш на шпильку, вони тріпочуть під голками, пурпур полум’я мов язички свічок всю парту обліпили.

Сьогодні скло начищено і сяють, як дзеркала, вікна школи; як попелюшка бабка пролетіла; які у неї крила із дрібних люстерок; ти глянула на неї – й шпилька полетіла, ти каблучка зламала. Ти хочеш бути схожою одразу на Віру, на Софі й Анастасію – на всі обкладинки, з яких всміхаються красуні, бруківкою ідеш на тлі цистерн депо.

В садках ростуть троянди й бульденежі, і вся рослинність розових витких й черемхових пахучих духмяніє і летить на тіла юного магніт.

І зайчики летять розбитих скелець, освітлюючи нитку Аріадни з намистинок, наcилену в пасок.

Чергову жертву ловиш, мурашкова левиця, готуєш голку, метелик серця в нього так тріпоче, йдеш до затоки, знімаєш черевички й дорогоцінні ніжки занурюєш у золотий пісок.