Її імп. в. Єлизавета в Києві

Юрій Буряк

По дорозі до монастиря –

палати для Єлизавети,

пишна гаптарська робота її вбрання

ховає секрети

придворних інтриг, не розгледиш їх і в лорнет –

таємниці скакання в гречку.

Царський її туалет

задзеркалений, в бірюзу

обрамлено всі силуети;

мабуть, завтра до Козельця повезуть,

готують карети;

а сьогодні – печери і хлопчиків малоросійський хор.

– О, ці хлопчики з голосами!..

– Єлизавето Петрівно, торт

із анісовою водою, ось

пампушки, а це – марципани…

– Самі ґатовілі, ґаспажа Міларадавіч, в пєчкє, нєбось? –

Дніпро, семибанна

Всіхсвятська, з Долгоруким на Бересті Спас:

ледь з Москви повернувся додому

й упокоївся в час

ще до того, як стане Москва

новим, неукраїнним центром.

– Знає цариця, як вигляда булава?

– Так, Єлизавета

хлопця собі знайшла з наших по булаві.

Га-га! – Та що вдієш? Кохання!

– Варфоломій?! – Se la vi!

Бартоломео в почті стоїть,

вже місце знайшли для собору –

Святоандріївський храм підіпре блакить

над косогором;

і полетить з Розумовськими роззолочений і в цяцьках екіпаж

на Чернігівщину козацьку.

“К матєрі!” На інструктаж.