9

Юрій Буряк

Хмари, як пара потсдамського паровоза,

що перетворюється на летючого змія і списа Георгія

понад тим, хто угноїв тебе, Україно,

людськими жертвами, вусатим полозом,

людиноненависницька генеалогія

якого пухом летить тополиним

і в попіл попелом осідає, перелітаючи хвилі

полум’я за прогонами дамб і гребель

і розсипається на обгорілий щебет

солов’їв, на жінку з картини Мунка, у вікні

вагона з перону київського вокзалу видно між колій щебінь,

а вона відпливає в екзилю, щоб ніколи

не повернутись і не ввігнати в трепет