47

Юрій Буряк

Спалюючи вірші. 1974

Спа-

лити вірші,

кинути, відкривши піч,

у полум’я, забути, викину-

ти з голови красу і сумніви,

надумані страждання і вдаваність

переживань, бо скажуть – щира правда

і запроторять до психушки на примусове

лікування чи в концтабір; цим хлопцям тіль-

ки дай найменший привід заробити личку –

розірвуть на шматки; хіба що захопити літака

і попросити притулку там, де тебе ніхто не знає;

та найкраще – спалити все й самому

згоріти, бо творіння часу (найвідоміші)

вже викликають алергію і відразу,

і множити заразу немає сенсу,

стрибати, як блоха на яйцях,

і в сих, і в тих – ні,

краще зразу

усе спалити,

без шизів, без комплексів –

укинути до пічки,

і хай горить,

і пропадом пропасти.

Це краще,

ніж оспівувати

п’ятирічки.