36

Юрій Буряк

Я

звідав розкіш

відлюдництва на острові

напроти теперішнього “Пару-

са” , я жив там тиждень – сам-один,

ловив краснопірів, розводив огнище

і читав Сенанкура про пейзажі з обличчям

Габена; усе відповідало становищу моєму –

українця, котрий набирався свідомості в закри-

тому місті, союзній кузні балістичних ракет

і причандалля всілякого для вильоту за межі, як

казав Антонич. Коротше – “там розриватися в чер-

воні букви бунту” – і я шукав, можливо

за підказкою Камю, безлюдних пляжів

і зашлюбин із Дніпром, що, як

навмисне, відрогом голубим

заглиблювався в суходіл

орільським гирлом

напроти острова;

до мене тільки миша водяна

вночі приходила

та якось припливли рибалки на моторці

серед ночі – Михайло К. із батьком,

художником й спортсменом,

і ми довкола піщаним дном

весь острів обійшли –

улов мізерний був,

але тієї ночі я зрозумів,

як добре мати друзів.