10

Юрій Буряк

Там,

на вокзалі,

вже чатують

на таких, як ти; вони

також на розі із вітрів

стоять, полюючи на гроші

й на цяцьки, в кашкетах непримітних,

вояки з чеченської, каліки із Афгана,

натурниця, в усі дірки продрана, котра

спилася й вештається тут; безногий ветеран

нічного руху, котрий очолює цей інститут,

за сигарету й чарку курс лекцій прочитає –

на емейлі якому Вокзал просвічується,

як роман Артура Хейлі, де тут

санпункт із входом у таємні

лазні і до моргу; і ти подума-

єш: замало Хейлі, треба

Хакслі; вокзал, як “Жовтий

Кром”, й на місці, де

стояла Леніна статуя, тобі

запропонують

злягання “у два х…”

дівчата із буфету зі шворнями і написом під ними

“Кури-гріль”, і ти отетеріло з-під кашкета

глянеш і збагнеш – в прозір –

що ти забув про ціль, з якою йшов сюди,

що ти втрачаєш зір, а перед цим

побачиш афганця і буфетниць над урвищем за містом,

ровесник мамонтів, свій пригадаєш вік,

Ашота з Гідропарку

і на мангалі – з копченою кров’ю

нібито шашлик.

На щастя, ти знайдеш

в кишені ксіву, давно прострочену,

і вислизнеш красиво, хоч не слимак,

з халепи й весь, неначе у соплях,

три дні лежатимеш

конкретно

“в отрубях”.