6

Юрій Буряк

За гасовою лампою три скрині

(навіщо так багато цій людині,

котра облаштувалась домовито –

три гребінці, барило і корито,

і решето, і рогачі, і сито –

того ми, може, й знати не повинні).

А мальви починаються зі скрині,

червона барва в патині темніша,

землистіша, брунатна, цегляніша;

колись вона буяла і яріла,

Оріль горіла, стрічка пломеніла,

мов тло, що увиразнить Фермопіли;

призахідного сонця яра ніша

для дервіша, можливо, найскромніша

для генія, що випалить із неї

храм на обвалах сонця, пропілеї

з колон промінних, врослих, наче палі

в часи надприсмеркові і нездалі

солдатиків, продажних генералів,

що безголів’ям стали для своєї

землі, пороздавались на трофеї.

Всі барви скринь ідуть за ним у небо,

як апокаліпсис, все входить прямо в тебе –

край, що згасає, іскри загасання

дібров, гаїв і пільув океані,

та після смерку – ніч, а на світанні

побачиш барв суцвіття і під лепом,

що, мов на сканер, ляжуть понад степом.