354

Юрій Буряк

То візантійський вітер над Боспором.

Ім’я того, хто нас веде, – Орест.

Тут Солженіцина чекав арешт,

Якби не захлинулась форс-мажором

Імперія, не викинуло б море

На берег ці уламки врешті-решт.

Тут море в мушлі. Шум його як тест.

Ти пролетиш, на превеликий сором.

Це Візантія, певно, та не та,

Що раєм видавалася поету.

Бо вже тоді були тут ті міста,

Які в дельфіні бачили монету.

Все продано. Все перейшло в товар.

А хтось казав: божественний нектар.