341

Юрій Буряк

Покинувши вокзал 3-мільйонного мегаполіса, над яким зоря

Чи хвостата комета нависала загрозою все в руїну

Перетворити і тодішню мою половину

З її чоловіком, зовні схожим на ассирійця рангу царя;

Місто, де пси нападали на товстошкірих тварин, де псаря

Не докликатись, й дичина з натюрмортів звисала просто на спини

З інтер’єрів у ресторанах некро-, де ретросвітлини

Застигали, коли спалах блискавки переходив у громовий розряд,

А в цей час мільйони воїнів йшли на наші терени,

Між світлом і звуком, перси і Чингізиди, в передчутті арени,

І фантастичним ляпасом било по них минуле…

Знову їхня присутність розвиднює край потопом,

Потоптом, потом чужинським, переполохом, дулом

Вібрує, піснею в полі зникомий рідний мій топос.