223

Юрій Буряк

Стоїш і ждеш, Андріївський узвіз, монмартруа,

Чого ти ждеш, не знаєш сам, стоїш.

У травні дотики, гора, трава.

Це Київ, друже, Київ – не Париж.

Узвозу в’ється з пагорба крива,

Як божевільний пролітає стриж,

А отже, липень це, монмартруа.

Кого ти ждеш? Чому ти тут стоїш?

Над сходами скрипучими гора,

Там видовий майданчик, і пора

Прощатися – незчувсь, не розібравсь;

Ти сам летиш, мов стриж, горить жива

Трава, се подорожник, мандрівець-жебрак,

Небесна твердь і брук. Монмартруа.