192

Юрій Буряк

Через років 20 уночі я в’їду

на чорному “форді” сюди ж,

світло від фар Степову Атлантиду

по центральній вулиці розітне, як ніж.

У темряві залишились бовваніти

пам’ятник більшовицьких часів і знак

пам’ятний гетьманові, що наказав довго жити,

заснувавши райцентр, десь аж на Соловках.

Три кафе, з них – “До Івана” й “Багема”,

що спочатку прочитано як “Бегемот”, бо темно,

темно у цій дірі не тільки опівночі, а й серед білого дня,

я випив чаю зеленого, брат замовив собі шашлик

з невідомого звіра. Тут мала б жити моя рідня,

якби її не злизав океанський язик.